- Російська влада та військові систематично катують і жорстоко поводяться з українськими військовополоненими.
- Зібрані докази свідчать, що фізичні та психологічні тортури є поширеною практикою, спрямованою на знищення відчуття самосвідомості та людської гідності полонених.
- Російська влада має припинити тортури й жорстоке поводження з українськими бранцями, негайно та беззастережно звільнити незаконно утримуваних цивільних і дозволити їм повернутися додому; надати незалежним спостерігачам доступ до всіх місць утримання; всі відповідальні за тортури та інші зловживання мають бути притягнуті до відповідальності.
(Київ, 11 грудня, 2025) Російська влада та російські військові систематично катують українських військовополонених і жорстоко поводяться з ними з моменту захоплення в полон та протягом усього періоду утримання під вартою, заявила сьогодні організація Human Rights Watch. Такі дії становлять серйозні порушення Женевських конвенцій, що застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів, і є воєнними злочинами.
Будь-які тортури щодо затриманих – військовополонених, цивільних або будь-кого іншого – суборо заборонені міжнародним правом і можуть становити злочин проти людяності.
Установи ООН, українські правозахисні організації та Human Rights Watch провели сотні інтерв'ю з колишніми військовополоненими. Зібрані свідчення вказують на те, що фізичні та психологічні тортури щодо військовополонених є широко поширеною практикою, спрямованою на знищення почуття власної гідності та самосвідомості полонених. Росія утримує тисячі українських військовополонених у жахливих умовах, позбавляючи їх належного харчування, медичної допомоги та елементарних засобів гігієни.
«Систематичне застосування російською владою тортур по відношенню до українських військовополонених є огидним і становить серйозне порушення основних гарантій міжнародного гуманітарного права, – заявила Холлі Картнер, заступниця програмного директора Human Rights Watch. – Військовополонені в російському полоні щодня стикаються з небезпечними для життя катуваннями. Всі відповідальні за ці злочини мають бути притягнуті до відповідальності».
З липня по жовтень 2025 року Human Rights Watch провела глибинні інтерв’ю з 12 колишніми військовополоненими, взятими в полон в Донецькій та Луганській областях України в період з березня по липень 2022 року. Більшість інтерв’ю проводилися особисто, а деякі – по телефону. Додаткові інтерв'ю були проведені з членами сімей військовополонених, правозахисниками та представниками української влади.
Колишні військовополонені повідомили про жорстоке поводження у численних місцях утримання в Росії та на окупованих Росією територіях України. Вони розповідали про жорстокі побиття, примусове утримання в болісних позах протягом тривалого часу, позбавлення сну, інсценовані страти, застосування електрошоку та нацьковування на них собак. За їхніми словами, тортури починалися від моменту їхнього захоплення в полон і тривали протягом усього періоду утримання в таборах та місцях позбавлення волі.
Усі опитані, за винятком одного, повідомили про сексуальне насильство, зокрема зґвалтування та погрози зґвалтуванням, примусове оголення, приниження та застосування електрошоку до геніталій. Один український військовий, захоплений поблизу Лисичанська у Луганській області, розповів, що російські військові глузували з його татуювання з написом «Сила та честь» і змушували його сидіти на пляшці, натискаючи на його плечі.
Колишні військовополонені також повідомляли про нелюдські умови утримання: недостатню або непридатну для вживання їжу, відсутність базових санітарних умов та засобів гігієни, а також майже повну відсутність медичної допомоги, навіть у випадках загрози життю. Четверо з опитаних Human Rights Watch військовополонених прямо звинуватили медичний персонал місць утримання у безпосередній причетності до тортур.
П'ятдесятирічний сержант розповів, як на наступний день після захоплення у полон в Луганській області у вересні 2022 року, троє офіцерів російської військової розвідки відвезли його до покинутого будинку поблизу лінії фронту, прив'язали до стільця і протягом двох-трьох годин катували його електричним струмом, використовуючи для цього військовий польовий телефон та інші пристрої. Одночасно вони били його гумовими кийками, палицями, прикладами гвинтівок і важкою палицею з металевою головкою, завдаючи ударів по всьому тілу, внаслідок чого у нього відкрилася стара рана на голові. Протягом усього часу вони вимагали від нього надати інформацію про позиції українських військових, а також назвати імена його командирів.
Третя Женевська конвенція регулює поводження із військовополоненими під час міжнародних збройних конфліктів, зокрема визначає їхній статус та його правові наслідки. Росія є стороною Женевських конвенцій, а ці стандарти також є частиною норм міжнародного звичаєвого права.
Попри це, російські військові систематично не визнають українських військових, захоплених у полон, військовополоненими і відмовляють їм у захищеному статусі відповідно до законів та звичаїв війни. Російські посадовці намагаються виправдати це неправдивим твердженням, що конфлікт — не війна, а «спеціальна військова операція». Один із колишніх військовополонених розповів Human Rights Watch, що російський військовий посадовець нібито сказав групі військовополонених, які стояли на колінах: «Ви не [військовополонені]… ви — зниклі безвісти на полі бою». Він сказав одному з військовополонених: «Якщо не будете поводитися як слід, можемо піти до ями на задньому подвір’ї й показати вам, що залишилося від інших полонених [які поводилися неправильно]».
Російська влада дозволяє лише обмежене і нерегулярне спілкування між військовополоненими та їхніми родинами, а в деяких випадках повністю його забороняє. Родини військовополонених, з якими спілкувалася Human Rights Watch, часто не знали про їхнє місцезнаходження або дізнавалися про нього випадково, зазвичай з російських пропагандистських відео.
Росія систематично відмовляє міжнародним спостерігачам у доступі до українських військовополонених, перешкоджаючи незалежному контролю за їхніми умовами утримання та поводженням з ними.
Тортури та будь-які інші види нелюдського поводження із затриманими — військовополоненими, цивільними чи будь-ким іншим — суворо заборонені міжнародним правом і можуть становити злочин проти людяності. У жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні (COI) дійшла висновку, що російська влада у своїх діях проти українських цивільних осіб в ув'язненні та військовополонених «скоювала злочини проти людяності у вигляді катувань, відповідно до скоординованої держаної політики».
Російський уряд має негайно припинити застосування тортур та жорстоке поводження щодо всіх утримуваних під вартою українців, звільнити всіх незаконно утримуваних українських цивільних осіб та надати Міжнародному комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і незалежним спостерігачам у сфері прав людини негайний і безперешкодний доступ до всіх місць утримання українських військовополонених і цивільних. Російська військові та посадовці, відповідальні за віддання наказів, вчинення або нездатність запобігти тортурам і жорстокому поводженню, мають бути притягнуті до відповідальності та покарані.
Будь-які мирні зусилля або перемовини щодо війни Росії проти України не повинні включати амністію за воєнні злочини, злочини проти людяності чи інші найтяжчі міжнародні злочини.
Норми міжнародного гуманітарного права вимагають гуманного поводження з військовополоненими та захисту їх від неналежного поводження, зокрема від неправомірних судових переслідувань. Ці норми прямо забороняють переслідування військовополонених лише за їх участь у бойових діях. Такі судові переслідування є воєнним злочином. Держава, яка утримує військовослужбовців іншої сторони конфлікту, що беруть участь у законних бойових діях, не може притягувати їх до кримінальної відповідальності. Законні дії під час війни, здійснені військовослужбовцями іншої сторони конфлікту, не можуть бути криміналізовані державою, яка їх утримує.
«Імітація страти, електрошок і безутанні побиття мають на меті не лише заподіяти біль, а й позбавити військовополонених їхньої гідності, – зазначила пані Картнер. – Російська влада повинна негайно покласти край цим жахливим злочинам і забезпечити безпеку кожного затриманого українця».
З початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року і станом на вересень 2025 року російська влада утримувала в полоні щонайменше 13 300 українських військовослужбовців, згідно з даними, наведеними у звіті ОБСЄ, підготовленим в межах процедури розслідування організації. У звіті зазначається, що близько 6 300 військовополонених залишаються в російському полоні, тоді як майже 6 800 військовополонених були звільнені та репатрійовані. За оцінками української влади, цифра є вищою: у російському полоні досі перебуває понад 8 000 військовослужбовців. Звіт ОБСЄ також зазначає, що щонаменше 169 українських військовополонених були вбиті або померли в російському полоні.
З початку повномасштабного вторгнення і станом на травень 2025 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) підтвердило 88 випадків страти російськими військовими українських солдатів, які вибули зі строю (hors de combat), та зафіксувало достовірні повідомлення про страту ще 106 осіб. Усіх полонених солдатів, які вибули зі строю, слід утримувати в гуманних умовах і поводитися з ними відповідно до статусу військовополонених.
Крім того, Росія незаконно утримує тисячі українських цивільних осіб. Як і військовополонені, цивільні особи також систематично потерпають від тортур та інших форм жорстокого та принизливого поводження. Цей факт ретельно задокументований установами ООН та правозахисними організаціями.
Сторонам міжнародного збройного конфлікту заборонено безпідставно затримувати цивільних осіб. Вони повинні негайно і безумовно звільнити незаконно затриманих цивільних і дозволити їм повернутися до своїх домівок. Закони та звичаї війни також вимагають негайного звільнення та репатріації військовополонених після закінчення активних бойових дій.
Відмова у наданні захищеного статусу військовополоненого
Усі колишні бранці, з якими спілкувалися представники Human Rights Watch, на момент їхнього захоплення в полон були військовослужбовцями Збройних сил України, що дає їм право на статус військовополонених. Однак, за їхніми словами, російська влада постійно відмовлялася визнавати їхній захищений статус, ставлячись до них як до злочинців, затриманих у зв'язку зі «спеціальною військовою операцією» Росії. Така практика ігнорування їхнього права на міжнародний правовий захист є грубим порушенням Третьої Женевської конвенції.
Військовополоненим не повідомляли про їхній статус або їхні права під час утримання. Один колишній військовополонений зазначив: «Я не відчував себе військовополоненим. Стосовно військовополонених дотримуються міжнародно визнаних норм. Ми були заручниками».
Лише один колишній бранець повідомив Human Rights Watch, що російський військовий посадовець визнав його статус. Коли він прямо вказав на свій статус під час допиту, командир у його присутності одразу ж віддав своїм підлеглим наказ: «Не бити, не калічити, піде на обмін». Цей же військовополонений розповів, що пізніше його жорстоко били та катували в російському місці утримання.
Відсутність доступу до незалежних спостерігачів та ізоляція від зовнішнього світу
За словами всіх опитаних військовополонених, жодні представники міжнародних організацій не відвідували їх у місцях ув'язнення. Включно з МКЧХ, який, відповідно до Третьої Женевської конвенції, має чіткий мандат на доступ до військовополонених. Це підтверджують численні звіти Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні (COI) та ОБСЄ, в яких йдеться про систематичні відмови Росії надати МКЧХ та іншим незалежним спостерігачам доступ до місць утримання військовополонених.
Кілька бранців повідомили про поодинокі візити представників Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації, Офісу Уповноваженого з прав людини Росії або Російського Червоного Хреста, які вони називали «показовими». Під час них тимчасово поліпшувались умови утримання та харчування, проте лише до їх закінчення.
Норми міжнародного гуманітарного права гарантують військовополоненим право підтримувати зв'язок зі своїми сім'ями, зокрема через регулярне листування. У деяких випадках російська влада тримала військовополонених у майже повній ізоляції, відрізавши їх від зовнішнього світу, дозволяючи лише мінімальний контакт із рідними або не дозволяючи жодного.
Наприклад, 60-річний військовий медик розповів, що його більше року вважали «зниклим безвісти», перш ніж його родина дізналася, що він потрапив у полон. Аналогічно, 25-річний командир взводу зазначав: «Півтора роки мене вважали зниклим безвісти. Деяким пощастило, їм дали можливість зателефонувати додому... У мене такої можливості не було. Мої рідні не знали, де я і що зі мною. Потім один побратим побачив мою фотографію на виставці, присвяченій зниклим безвісти військовополоненим... впізнав мене і повідомив моїй родині. Так вони дізналися, що я живий».
Дружина колишнього військовополоненого розказувала: «Більше року я гадки не мала, що сталося з моїм чоловіком. Я не могла спати місяцями, перевернула все догори дригом».
Інший колишній військовополонений підтвердив, що полоненим рідко дозволяли писати листи або телефонувати, а керівництво в'язниці прямо заявляло: «Можете зателефонувати комусь у Росії, з Україною у нас немає зв'язку». За словами військовополоненого, якого протягом 28 місяців утримували в двох різних установах на території Росії, за цей час йому дозволили надіслати додому лише три листи. Всі листи від родини – їх було близько 10 – вилучили тюремники.
Якщо листи додому й дозволяли писати, то піддавали їх цензурі та вимагали, щоб вони відповідали сценарію російської пропаганди та стверджували про добре ставлення до бранця.
Дозвіл на зв'язок з рідними, коли його надавали, був довільним і, очевидно, залежав від примхи персоналу місць тримання під вартою. Один колишній військовополонений розповів, що після понад двох місяців у полоні йому дозволили поспілкуватися телефоном з рідними протягом 30 секунд у якості «винагороди» за хорошу поведінку.
За словами опитаних, одразу після захоплення в полон російські військові говорили їм, що Україна кинула їх напризволяще, і потім неодноразово повторювали це під час утримання.
Тортури та жорстоке поводження
Усіх опитаних українських військовополонених спочатку тримали від кількох годин до кількох днів у неофіційних або транзитних місцях, зокрема в підвалах, на блокпостах, у господарських будівлях (наприклад, сараях), а в одному випадку – в підвалі лікарні. Потім сімох із них кілька разів переводили з одного місця утримання до іншого на окупованій Росією території України, де вони перебували від кількох днів до кількох місяців.
Усіх, крім двох, згодом від двох до шести разів переводили до місць ув'язнення в різних регіонах Росії, зокрема до табору інтернованих у Воронезькій області, слідчих ізоляторів у Старому Осколі, Ряжську, Борисоглібську, Тулі, Камишині та Кінешмі, а також до виправної колонії в Мордовії.
Двох військовополонених, засуджених за вбивство цивільних осіб на підставі отриманих під тортурами неправдивих зізнань, утримували під вартою на окупованій території Луганської області. Після винесення вироку їх перевели до виправних колоній у Вахрушево та Довжанську, де вони перебували протягом усього подальшого терміну ув'язнення.
Опитані колишні українські військовополонені розповіли, що російські військові, силовики та працівники місць утримання систематично жорстоко поводилися з ними, знущалися та катували їх на кожному етапі перебування в полоні. Тортури застосували, щоб отримати інформацію військового значення, змусити дати неправдиві зізнання та завдати серйозної фізичної та психологічної шкоди.
Гірше за все поводилися з тими українськими військовослужбовцями, які служили в армії до початку повномасштабного вторгнення Росії або виконували специфічні військові функції, зокрема були розвідниками, артилеристами, танкістами чи зенітниками, а також з молодшими за віком і старшими за званням.
Тортури та жорстоке поводження після захоплення в полон
Більшість колишніх військовополонених зазначали, що вже на початковому етапі полону їх жорстоко били та катували. Російські військові вчиняли сексуальне насильство та погрожували сексуальним насильством, імітували страти, били їх ногами, кулаками та пластиковими трубами, гумовими кийками та прикладами гвинтівок по голові, принижували, знущалися та ображали, а також відбирали особисті речі.
За словами одного з військовополонених, коли він потрапив у полон і чекав на етапування, російський солдат встромив йому ніж у стегно. Інший розповів, що його били лопатою – ручкою та металевою частиною – поки російські військові вимагали від нього назвати позивні його командирів.
Інший військовополонений згадував, що відразу після захоплення поблизу Лисичанська його змусили сісти на пляшку, і при цьому тиснули на плечі, а також навмисно роздерли вогнепальну рану в нього на спині. Потім його та інших військовополонених змусили лягти на тротуар із мішками на головах. Йому спеціально наказали лягти на бордюр, щоб кров із ран стікала в стічну канаву, оскільки офіцер «втомився прибирати кров».
Опитані описували, як їх роздягали до нижньої білизни, а російські посадовці забирали всі їх речі, включаючи взяття. Особисті речі, зокрема годинники, хрестики та навушники, російські військові забирали та більше не повертали. Четверо військовополонених казали, що під час перебування в полоні у них багато тижнів чи навіть місяців не було нормального одягу та взуття, іноді в мороз.
За словами військовополонених під час транспортування до інших місць утримання їм не давали їсти та пити кілька годин, а іноді й кілька днів.
Тортури під час оформлення у місці утримання
Усі колишні бранці розповідали, що після захоплення в полон їх неодноразово, від трьох до шести разів, переводили з тимчасових місць утримання, як от підвалів, сараїв і блокпостів, до таборів інтернованих та місць утримання на окупованих Росією територіях України, зокрема до слідчих ізоляторів (СІЗО) і виправних колоній. Згодом деяких із них, у порушення законів і звичаїв війни, відправляли до цивільних кримінально-виконавчих установ на території Росії.
Усі опитані описували «прийомку», тобто процедуру оформлення, як ритуал жорстокого насильства та приниження, якому російські тюремники піддавали українських військовополонених після прибуття до нового місця утримання. Часто «прийомка» тривала годинами та включала побиття гумовими кийками, пластиковими трубами, дерев'яними молотками, застосування електрошоку. Колишні військовополонені описували як їх роздягали до тіла, знущалися та принижували словесно та фізично.
Один чоловік описав «прийомку» в Ряжському СІЗО №2, Рязанської області, як процедуру восьмигодинних жорстоких знущань, під час яких російські тюремники били та гамселили військовополонених. Затриманих змушували стояти на колінах, притулившись головою до стіни та поклавши голову на шию людини попереду, а двоє тюремних наглядачів «ходили по їх спинах і головах».
За розповідями трьох військовополонених, які у різний час перебували в СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області, під час «прийомки» російські тюремники змушували затриманих повзти до душової по мокрій плитці купальної або обливали їх крижаною водою зі шланга, а потім били їх і застосовували електрошок. Охоронці також лупцювали їх палицями та нацьковували на них собак.
Один колишній військовополонений розповів, як офіцер російського спецназу вдарив його ногою в груди. Він вважає, що внаслідок цього у нього були зламані ребра. Шестеро колишніх військовополонених, яких утримували у виправній колонії № 10 у Мордовії, також повідомили про жорстокі побиття та катування електричним струмом під час процедури оформлення.
Всіх опитаних військовополонених переводили з місця на місце кілька разів, і більшість повідомили, що кожного разу після переведення до нового місця утримання вони зазнавали жахливих знущань. Умови під час транспортування також часто були жахливими. Колишні бранці розповідали, що їх перевозили зв'язаними та з зав'язаними очима в переповнених вантажівках, де вони часто змушені були лежати один на одному і не мали можливості скористатися туалетом.
За словами колишнього військовополоненого, захопленого в липні 2022 року, протягом більш ніж трьох років перебування в полоні його переводили до шести різних місць утримання. Після двох тижнів перебування в Оленівці Донецької області його перевезли до Росії, з двома одноденними зупинками в Таганрозі та Валуйках, після чого він провів два тижні у вʼязниці в Старому Осколі.
Потім він упродовж десяти місяців утримувався в Донській виправній колонії, після чого його знову транспортували до виправної колонії № 10 у Мордовії, де він провів майже два з половиною роки аж до звільнення в рамках обміну полоненими в червні 2025 року. Він зазначив, що його били під час оформлення до кожної з установ. «Коли мене привезли [до Старого Оскола], я там вже впав і ліз на карачках», – розповів він.
Тортури та жорстоке поводження під час допитів та перебування в полоні
Катування та жорстоке поводження також були звичним явищем під час допитів співробітниками служб безпеки та слідчими протягом перших тижнів або місяців утримання. Багатьох військовополонених під тортурами змушували записувати пропагандистські відео та вихваляти в них російські збройні сили або робити сфальсифіковані відеозаяви, в яких вони зізнавалися у скоєнні таких злочинів, як «тероризм» або навмисне вбивство мирних жителів.
Колишні бранці розповідали, що під час допитів посадовці надягали їм на голови поліетиленові пакети та душили їх до втрати свідомості, а також били їх «як боксерські груші» гумовими кийками, пластиковими трубами та дерев'яними молотками (киянками). Усі опитані розповідали, що тюремники нацьковували на них собак, а в деяких випадках ці собаки кусали бранців.
У багатьох місцях утримання російські посадовці використовували військові польові телефони (типу радянських TA-57) та інші інструменти для застосування електрошоку до полонених. За словами одного із них, двоє працівників Луганського СІЗО № 1 катували його за допомогою польового телефону, поки батарея не «розрядилася до нуля», а третій бив його стопкою книг по голові. У деяких випадках ті, хто проводили допити, застосовували електрошок до геніталій затриманих.
Як розповів колишній військовополонений, прикордонник, з 18-річним стажем, його неодноразово допитували та катували в СІЗО № 2 міста Борисоглібська. Він згадував, як його підвішували за ноги та близько 10 хвилин били по верхній частині тіла, допитуючи про військові позиції України. Російський службовець неодноразово зводив курок незарядженого пістолета, притискав його до геніталій, голови та шиї чоловіка й натискав на спусковий гачок.
Шестеро військовополонених, яких утримували у виправній колонії № 10 у Мордовії, розповіли про жорстокі побиття під час допитів, що застосовувались здебільшого для того, щоб вибити неправдиві свідчення про вбивства цивільних. Один з них казав: «Вони натягували нам на голови поліетиленові пакети та били. Усіх [неодноразово] допитували. Чотири-п'ять разів протягом перших пів року».
Також військовополонені розповідали про систематичне сексуальне насильство та приниження, метою яких було знищити почуття самосвідомості та чоловічої гідності полонених. У слідчому ізоляторі в місті Донський Тульської області полонених змушували імітувати статеві акти один з одним на бетонній підлозі, в той час як охоронці били їх палицями по попереку та сідницях.
Російські посадовці та тюремні наглядачі піддавали військовополонених надзвичайно важким фізичним навантаженням і змушували їх тривалий час перебувати в незручних позах. Опитані розповідали, що їх примушували годинами стояти в болючому положенні – або розставляючи максимально ноги майже до шпагату, або в напівприсіді. Їх змушували виконувати інтенсивні фізичні вправи, зокрема віджиматися або робити до 7 000 присідань щодня; їм також наказували ходити згорбленими з піднятими за спиною руками (це російські тюремники глумливо називали позою «дельфіна»).
Як розповідали військовополонені, яких утримували у виправній колонії № 10 у Мордовії, перші пів року їх змушували стояти нерухомо протягом 16 годин поспіль – від побудки до відбою. Якщо затриманий не витримував або сідав, усіх виводили з камери та жорстоко били. Через такий розпорядок ноги в бранців набрякали до розміру «слонячих». Один з військовополонених розповідав, що від побиття та постійного вимушеного стояння у нього на ногах з'явилися гематоми та пухирі, з яких витікала прозора рідина, що стікала на стопи. Це спричинило інфекцію, деякі ділянки ніг «почали гнити».
Охоронці та працівники місць утримання також принижували культуру полонених. Розмовляти українською мовою було заборонено, за це одразу ж починали бити. Бранців змушували співати російський гімн кілька разів на день і вимагали запам'ятати точну кількість слів і букв у гімні та інших російських піснях. За помилки їх суворо карали.
Всі військовополонені повідомили, що через таке ставлення в полоні їхній фізичний та психічний стан серйозно погіршився. Після повернення в Україну всім їм сказали, що на їх фізичну та психологічну реабілітацію знадобиться роки.
Систематична відмова у наданні медичної допомоги, застосування тортур медичним персоналом
Колишні військовополонені розповіли, що медична допомога в російському полоні була недостатньою і нерідко супроводжувалася знущаннями; бранцям часто відмовлялося в медичній допомозі або її надання затягувалося. Коли полоненим все ж надавали медичну допомогу, лікування бойових поранень, травм, отриманих унаслідок катувань, або серйозних та інфекційних захворювань — туберкульозу чи корости — окрім рідкісних випадків, майже завжди зводилося до обробки ран антисептиком або видачею слабких знеболювальних.
У чотирьох випадках медичні працівники в місцях позбавлення волі були співучасниками тортур.
Як розповідали бранці виправної колонії № 10 у Мордовії, один лікар регулярно застосовував електрошокер як основний метод «лікування». Вони прозвали його «доктор Електрошокер». Коли полонені скаржилися на травми чи хвороби, лікар бив їх електричним струмом і запитував: «Все ще болить?», поки людина не припиняла скаржитися. В іншому випадку, як розповів колишній військовополонений, лікар без анестезії почистив скальпелем і пінцетом інфіковану осколкову рану в нього на спині.
За свідченнями бранців, у більшості установ звернення за медичною допомогою розглядалося як скарга на охоронців, та каралося побиттям та примушенням стояти в незручних иа болючих позах.
У медичній допомозі відмовляли або зволікали з її наданням навіть у випадках важких травм або захворювань. Наприклад, у СІЗО № 1 у Луганську військовополонений із переломом стегна та пневмотораксом, у якого піднялася висока температура та виникли проблеми з диханням, мусив чотири дні благати про медичну допомогу, перш ніж її надали.
Військовополонені розповідали, як працівники виправної колонії № 10 у Мордовії прямо радили «терпіти біль» тим, хто страждав від нестерпного зубного болю або болючих ран, а один лікар навіть сказав: «Тварини не хворіють».
Нелюдські умови утримання
Колишні полонені розповідали про нелюдські умови утримання в багатьох установах: вкрай переповнені камери, погане харчування та відсутність необхідних засобів гігієни. Колишні бранці описували ці умови як «середньовічні», згадуючи про гостру нестачу таких елементарних речей, як взуття, постільна білизна, рушники, ложки та мило.
Переповнені камери та брак необхідних засобів гігієни та санітарії
Тюремні камери були вкрай переповнені – зазвичай там утримували у кілька разів більше людей, ніж передбачала їхня місткість. Один із колишніх військовополонених, якого з травня по вересень 2022 року утримували в СІЗО № 8 у Донецьку, розповів, що у камері, розрахованій на чотирьох осіб, спочатку перебувала 21 людина. За час його перебування там ця кількість зросла до 74 осіб, а коли його транспортували звідти у вересні, у камері залишилося 57 людей. «Ми сиділи один у одного на голові. Лягти було неможливо» – розповів він.
За свідченням іншого військовополоненого, який провів п'ять з половиною місяців у СІЗО № 2 в Донецьку, тюремники іноді карали утримуваних, заганяючи 70-80 людей до однієї камери, яка і без того була переповнена 20 особами. Утримувані в Таганрозі розповідали, що люди спали на підлозі та «де тільки могли» у камері розміром приблизно чотири на чотири метри, де перебувало близько 30 людей.
Багато хто розповідав, що вони були змушені ходити босоніж впродовж перших чотирьох місяців полону, після того, як російські військові відібрали їхнє взуття. Утримувані в Луганському СІЗО № 1 та Камишинському СІЗО № 2 впродовж декількох місяців не мали подушок, ковдр та постільної білизни, спали на голих матрацах в антисанітарних умовах, в тому числі в умовах поширення вошей та бліх.
Санітарно-гігієнічні умови всіма описували як жахливі. Утримувані в Донецьку та Луганську військовополонені скаржилися, що їм доводилося мочитися в пластикові пляшки, оскільки охоронці виводили їх у туалет лише раз на день. У вбиральні їм давали лише кілька секунд. Туалетного паперу не надавали, тому полоненим доводилося користуватися відірваними шматками власного одягу замість паперу.
Їм систематично відмовляли у доступі до душу та купання, або ж дозволяли дуже рідко. Часто це використовували як привід для побиття та знущань. Наприклад, працівники СІЗО № 2 в Камишині відкрито казали військовополоненим, що їх ведуть до купальні «не щоб помитися, а щоб побити».
Утримуваних у Луганському СІЗО № 1 іноді водили в душ лише на кілька хвилин, і вони часто залишалися без душу протягом тривалого часу, в одному випадку аж до шести тижнів. Утримуваний у СІЗО в Старому Осколі розповів, що їм дозволяли приймати душ лише протягом десяти секунд. Аналогічним чином поводилися і з бранцями виправної колонії № 10 у Мордовії. Вони розповідали, що протягом двох місяців і більше не мали можливості прийняти душ, а потім їм давали лише кілька хвилин, щоб помитися під холодною водою.
Всі військовополонені зазначали, що тижнями або місяцями не мали постільної білизни, подушок, ковдр, мила чи рушників.
Утримувані в Мордовії стверджували, що тюремники надавали лише один невеликий шматок господарського мила на два тижні на камеру, де перебувало восьмеро людей. Зубної пасти та зубних щіток іноді не давали протягом тривалого часу або взагалі не видавали, а прання одягу відбувалося лише раз на кілька місяців. У деяких випадках адміністрація в'язниці видавала полоненим тупі або зламані електричні машинки для гоління та стрижки, а потім, як зазначали колишні полонені, самі ж і били їх за те, що вони були неголені.
Багато колишніх військовополонених повідомляли, що їм відмовляли в будь-яких фізичних активностях. Деякі казали, що за півтора року ув'язнення вони мали лише п'ять або менше прогулянок.
Погане харчування та голодування
Їжі часто не вистачало, вона була неїстівною або її взагалі не давали, що призводило до катастрофічної втрати ваги серед полонених. За словами одного з них, якого утримували в СІЗО № 2 в Кінешмі, тюремники влаштували їхній камері на вісім осіб дев'ятиденний повний «голодний страйк», після чого протягом 52 днів їжу давали лише один раз на день на вечерю. Утримувані в інших закладах повідомили, що їх позбавляли їжі на термін до двох тижнів і давали лише воду.
Якщо їжу й давали, то вона часто була дуже поганої якості. Колишні військовополонені називали її «огидною», зіпсованою, часто недоготовленою або зовсім сирою – наприклад, давали крупу просто замочену в воді. Колишні утримувані в СІЗО в Старому Осколі розповіли, що картоплю готували неочищеною з паростками, риба була напівсирою, а шаткована капуста була ніби замочена в кислоті або оцті, внаслідок чого у багатьох був шлунковий розлад. Військовополонені часто страждали на діарею.
Багато колишніх полонених зазначають, що сильно схудли, один з них втратив аж 70 кілограмів. Сорокап'ятирічний колишній бранець до захоплення в полон у квітні 2022 року важив майже 100 кілограмів. На момент звільнення в червні 2025 року він втратив майже половину ваги. Інший 60-річний чоловік за п'ять з половиною місяців перебування в Донецькому СІЗО № 2 схуд з 87 до 49 кг при зрості 170 сантиметрів. За його словами, їжа там була схожа на «корм для кошенят», внаслідок чого він став настільки слабким, що не міг пізніше влізти на двоярусне ліжко. Інший двадцятип'ятирічний полонений півтора роки просидів в одиночній камері. Йому регулярно не давали їсти, іноді до двох тижнів поспіль. На момент звільнення він важив 45 кілограмів при зрості 198 сантиметрів. Він розповідав, що був настільки голодний, що змушений був ловити і їсти тарганів, а чоловіки в сусідніх камерах ловили мишей та їли їх сирими.
У деяких місцях утримання їжу давали тричі на день, але споживання їжі супроводжувалось покараннями. Наприклад, утримувані в Оленівці розповідали, що їх примушували бігти до їдальні і давали лише півтори-дві хвилини, щоб поїсти гарячу їжу і повернутися до камери. За словами колишніх полонених, якщо вони не встигали повернутися вчасно, охоронці жорстоко їх били.
Незаконні вироки
Троє колишніх військовополонених розповіли, як проти них було порушено фіктивні кримінальні справи, а двох із них суд визнав винними за сфабрикованими звинуваченнями. Під час описаних ними судових процесів, які ніколи не мали відбутися, були допущені численні процесуальні порушення.
В одному випадку українського військовослужбовця, захопленого в полон у липні 2022 року, силовики в Луганському СІЗО № 1 неодноразово допитували та піддавали тортурам. У серпні 2023 року його змучили записати відеозізнання незадовго до початку судового процесу. Він був засуджений до 20 років ув'язнення в колонії суворого режиму за сфабрикованими звинуваченнями у навмисному обстрілі житлового будинку та вбивстві цивільних осіб.
За словами військовослужбовця, призначений судом адвокат зізнався йому, що вирок був заздалегідь надрукований і був необхідний лише для майбутнього обміну полоненими. Вирок був винесений на підставі сфабрикованих доказів, а також неправдиво стверджувалося, що він «повністю зізнався» у вчиненому, незважаючи на те, що він перебував за 100 кілометрів від місця злочину, в якому його звинувачували.
Під час процесу суддя відкрито закликав його «приєднатися до Росії... і боротися з НАТО». Побратим цього військового, який сидів з ним в одній камері, отримав такий самий вирок – 20 років ув'язнення; в його ідентичній, скопійованій кримінальній справі навіть не змінили імена дружини та сина від попереднього бранця, а змінили тільки прізвище. Після винесення вироку військовополоненого перевели до в'язниці суворого режиму № 2 у Вахрушево, де він перебував до звільнення в жовтні 2024 року.
Інший колишній військовополонений повідомив, що співробітники Слідчого комітету Росії допитували його протягом кількох годин, піддаючи тяжким фізичним і психологічним тортурам, щоб змусити його дати неправдиві свідчення. Потім силовики поставили ультиматум: або він підпише неправдиве зізнання у скоєнні воєнного злочину, або відмовиться, і його «розстріляють під час інсценованої втечі» чи посадять до в'язнів, які «фізично, психологічно та морально зламають» його.
Під тортурами він підписав два варіанти зізнання, оскільки слідчі не могли дійти згоди щодо місця скоєння «злочину». Один із слідчих був присутній під час проведення психіатричної експертизи і давав йому вказівки, як відповідати на питання. У березні 2023 року його визнали винним у навмисному нападі на цивільних осіб та заподіянні їм тілесних ушкоджень і засудили до 13 років ув'язнення в колонії суворого режиму в Луганській області.
